РУБРИКА «НАШІ ГЕРОЇ»
Сіренко Костянтин Борисович народився 23 січня 1995 року в невеличкому мальовничому селі Тарасівка. Закінчив 9 класів Новожиттівської школи. Після школи вступив в Черкаський автодорожній ліцей. Закінчивши навчання в ліцеї, не роздумуючи, вирішив твердо йти на контрактну службу ЗСУ. Батьки його підтримали. І вже з липня 2013 року він потрапляє в Житомирську 95 аеромобільно-десантну бригаду на посаду водія БТР-80.
Його війна розпочалася в березні 2014 року, коли підрозділ десантників десантувався посеред поля на Чорноморському перешийку для відбиття можливого нападу російських військ з кримського напрямку. Там, близько місяця, стояли за 300 метрів від позицій російських «зелених чоловічків». До останнього не хотілося вірити, що це – війна.
Невдовзі десантників вертольотами перекинули під Добропілля на Донеччині, потім у Краматорськ, для оборони аеродрому. Маючи в арсеналі лише саперні лопатки, разом з командиром облаштували вогневі позиції, з підручних засобів створювали укриття. Завдяки вмілому командуванню, добре обладнаній позиції та мужності десантників усі атаки супротивника були відбиті. В один прекрасний вечір почули звук танків, держали оборону, все горіло, дерева падали, метал весь плавився. І все це на очах у молодих бійців. Від влучного пострілу ворога загорівся БТР – Костя встиг вискочити і з своїми друзями вирішили добиратися в тил до своїх.
Пізніше десантники отримали бойове завдання розбити добре укріплений блокпост під населеним пунктом Семенівка, саме в тому запеклому бою загинув командир батальйону, Герой України, підполковник Тарас Сенюк.
Однією з найгарячіших точок був знаменитий курган – Савур-Могила, що неподалік кордону з Росією, який був опорним пунктом бойовиків. Коли штурмували стратегічну височину під постійними обстрілами артилерії, отримали великі втрати, як техніки, так і живої сили. Багато було виїздів. Виходили і під російським кордоном, звідти накривали «градами», велися довгі тяжкі бої. Все знищене, все розбите, не залишилось жодного будинку. Іловайський котел, Ясиновате…
Згодом довелося тримати оборону на першому блокпосту біля селища Мирне, неподалік Слов’янська. Саме на цей блокпост терористами було здійснено першу за весь час проведення АТО танкову атаку. Майже з першого пострілу був знищений БТР, загинув навідник КВПТ. Від куль снайпера та осколкових поранень загинув розрахунок ПТРК «фагот». Не маючи потужних вогневих засобів, змушені були відступити. Влітку під шаленими обстрілами російської реактивної артилерії, 95-та автомобільна прикривала вихід з оточення підрозділів 79-ї та 72-ї бригад. Пораненим був і Костянтин. Після цього поранення в Слов’янську отримав медичну допомогу і знову повернувся в свою рідну бригаду.
А ще був відчайдушний рейд на оточений 32-й блокпост. Потрібно було доставити вантажі з боєприпасами та продовольством. Підрозділ мав здійснити відволікаючий маневр. Всі добре розуміли, на що йшли. Окрім трьох штатних БРТ-80, були ще танк та дві бойові машини піхоти. Будь-якої хвилини очікували на засідку терористів. Зрештою так і сталося. Першими влучними пусками з ворожих ПТКРів було виведено з ладу танк та БМП. Згодом підбили два українських бронетранспортери. Інша «беха» через несправність гармати змушена була відійти. На полі бою було багато поранених, котрих за будь-яку ціну потрібно було забрати з поля бою.
Більше року брав Костянтин участь у запеклих боях: Добропілля, Краматорськ, Семенівка, Савур-Могила, Степанівка, Маріновка, Ясиновата, Піски, Шахта Бутівка, Горлівка…
Не один раз дивився в вічі смерті. Три рази горів його БТР, але наш Костя залишився живим. Невеликий на зріст, з сірими очима, самий наймолодший в бригаді, загартувався, став мужнім «чоловіком», захисником своєї неньки - України. В голові одне: ні кроку назад, тільки вперед, мамина молитва, татові напутні слова.
19 жовтня 2014 року в ході проведення антитерористичної операції, під час виконання бойового завдання, внаслідок потрапляння колони в засідку бойовиків поблизу с.Сміле Слов’яносербського району Луганської області, в ході ведення бою, отримав тяжке поранення. Лікування в госпіталі, відпустка, повернення в Житомир в свою частину. Реабілітація.
В 2016 році вступив до Житомирського агроекологічного університету.
В 2017 році перевівся на службу в м.Черкаси, де нині і проживає.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Сіренко Костянтин Борисович нагороджений п’ятьма грамотами та нагрудними знаками «За зразкову службу» (2014 р.), «Знак пошани» (2015 р.), «За військову доблесть» (2015 р.).
