Рубрика «Наші герої»
Наступна наша розповідь –це спогад воїна – афганця, Савіська Олександра Васильовича, жителя нашої громади. Цей спогад зберігається в Чорнобаївському історико-краєзнавчому музеї.
«Ми, сини того часу, що за честь було служити в армії. Батьки наші, старші брати, наші вчителі виконували свій святий обов’язок. Готувалися ми з школи: уроки фізкультури та військової підготовки були самими бажаними. Хіба я надіявся, що не просто служитиму в армії, а буду на справжній війні?
Служити довелось спочатку в Прикарпатському військовому окрузі, в місті Дрогобич, починаючи із 12.09.1979 року. Слово «війна» в цей час не вживалось .Мовчали газети, радіо, лише чутки ходили, що десь Афганістан і що там є наші хлопці. В оселі почали стукати перші «похоронки». Свіжі могили воїнів з’явились на нашій землі. 3258 днів і ночей наші хлопці падали на гостре каміння у Гераті, Баміані, Кундузі, Кунарі, на розпечений пісок Кандагарі, Фарасі, Немрозі.
Про це я дізнався пізніше, коли 15 січня 1980 року прилетів літаком в Тормез. Дали нам по 10 патронів для тренування і в бій…
Мені ще й пощастило, службу походив в інженерно-технічних військах по забезпеченні справності доріг. Дороги були заміновані, а щоб по них ішли танки, БТРи, піхота, необхідно було їх розмінувати. Цю роботу робили ми. Два рази сапер не помиляється. То, мабуть, я народився в сорочці, бо вижив і навіть поранений не був.
Чуже небо, чужа земля, чужі люди, незнайома місцевість, гори, спека до 80 градусів, засада, смерть – чекали на кожному кроці.
Був свідком великого бою в кишлаку під Пакистаном .
Демобілізувався 19 грудня 1981 року. Ще й досі сняться кошмарні сни боїв, прокидаюсь вкритий потом і думаю лише б не повторилось…».
