Шановні земляки!
23 листопада минає 92 рік однієї з найстрашніших сторінок в історії українського народу – Голодомору 1932 - 1933 років, який торкнувся майже кожної української родини. Неможливо забути, зрозуміти й тим паче пробачити жахливі злочини геноциду, який пережив український народ у ХХ столітті. Голодомор забрав тисячі й тисячі життів українців, став масштабною українською трагедією, яку підсилили переселення, тюрми, табори.
Чорнобаївщина теж відчула на собі всю біль голодомору, і майже кожен втратив когось зі свого коріння. Спочатку провели повну конфіскацію всіх запасів пшениці та іншого зерна шляхом виконання нереального плану заготівлі хліба. Потім конфіскували всі продукти, майно, одяг, зароблені селянами багатогодинною тяжкою працею. А далі вступив в дію серпневий так званий "Закон про 5 колосків" 1932 року за яким винним був кожен, хто взяв до рук хоча б кілька колосків пшениці поруч із колгоспним полем. За цей злочин передбачався розстріл, а за пом'якшувальних обставин могли ув'язнити на 10 років. Вимирали цілі сім’ї – осиротілими пустками стояли селянські хати. Це не історична минувшина, а духовна рана, що жагучим болем пронизує нашу історичну пам'ять. Ця трагічна сторінка історії України є скорботним нагадуванням про страшне винищення українського народу, що був у ярмі країни агресора, яка і сьогодні розстрілює, вбиває та калічить всіх на своєму загарбницькому шляху в нашій державі. Надто високу ціну тоді заплатив і платить нині наш народ за прагнення бути господарем на власній землі.
Наш обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто вижив і хто загинув: пам'ять про замордованих голодом і ненароджених, щоб усвідомлювали ми і майбутні покоління про істинні цілі політики росії в Україні.
В четверту суботу листопада ми разом із українцями всього світу схиляємо голови в жалобі та вшануємо пам'ять жертв голодоморів: геноциду Українського народу 1932-1933 років, голодоморів 1921- 1922, 1946-1947 років в Україні. Рівно о 16-й годині, ми запалимо свічки пам’яті. Ця свічка – це світло історії, яку ми повинні знати, пам’ятати, передавати своїм дітям і онукам. І допоки ми будемо запалювати цей вогонь, не згасне спогад про мільйони наших предків, яких цілеспрямовано, підготовлено й цинічно штовхнули в обійми голодної смерті на найродючішій у світі землі. Через те, що вони українці.
Хай пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для вигнання ворога з нашої землі.
Бажаю, щоб на столі українців завжди був хліб і до хліба, щоб ніколи жахіття голодоморів не повторилось, щоб мирне небо було над Україною і до рідних домівок з перемогою повернулись наші захисники.
Ми віримо, що російське зло буде покаране. Ми прагнемо жити у власній країні, користуватися гарантованими Контитуцією України правами і свободами, працювати заради власного блага і держави та майбутнього своїх дітей.
Вічна пам'ять усім загиблим!
Вічна слава нашим Героям - захисникам!
З повагою –
Чорнобаївський селищний голова Сергій ЛЮБИВИЙ
