Шановні жителі Чорнобаївської громади!
Щороку, в третю неділю травня, ми вшановуємо пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом.
Ця дата є болісною і скорботною для нашого народу, адже в pоки масових репресій і Великого терору людські втрати в країні, за різними даними, становили щонайменше 4,4 мільйонів осіб. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Й.Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.
За різними даними, тільки у Биківні під Києвом у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди, практично щоночі, звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв. По всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.
Окрім фізичної розправи, репресії мали і психологічний аспект. Сім’ї репресованих піддавалися дискримінації, втрачали роботу, їх депортували до віддалених регіонів радянського союзу. Діти репресованих батьків часто залишалися сиротами або виховувалися у спеціальних дитячих будинках.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. Знову, знищують і катують тільки за те, що українці не поділяють рашистської ідеології, нехтують російським паспортом, а навпаки, хочуть жити вільно на своїй землі під синьо-жовтим прапором. Ми знаємо про моторошні злочини в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі та в інших окупованих ворогом містах і селах, тому День пам’яті жертв політичних репресій набув для нас нового значення.
Сьогодні ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться і за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
Про всі злочини радянського тоталітарного режиму і путінського рашизму треба пам’ятати завжди. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб радянський, рашистський режими були засуджені усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму, нацизму, фашизму та рашизму.
Вічна пам’ять всім українцям, чиї життя обірвав або скалічив у ХХ столітті комуністичний режим, чиї життя забрав у ХХІ столітті рашизм.
Ми переможемо, бо єдині і нероздільні в боротьбі за мирне і вільне майбутнє наших дітей і України! І ніколи не пробачимо агресору роки репресій, катувань, болю.
Чорнобаївський селищний голова Сергій ЛЮБИВИЙ
