Гірке слово «остарбайтер»…

   Війна – не просто слово, це ціла вічність, події якої несуть за собою розпач, гіркий біль, сльози та відчай. Кожен трактує слово «війна» по-своєму, але, на жаль, в історії України воно на вустах і до нині.

   Важкі часи 1941-1945 років вкарбувалися в пам’яті всіх нас ще з шкільних років. В ті страшні часи на долю українців випало не мало випробувань: мільйони смертей під час бойових дій, примусова депортація для трудових робіт до нацистської Німеччини, важке життя в жахливих умовах окупаційного режиму. Та ми, українці, змогли - ми вистояли! Ця перемога відбулася не тільки завдяки твердій вдачі та патріотичному протистоянню бійців, це заслуга цивільного населення, яке своїм прикладом показало як треба вірити в перемогу, та надіятися на краще майбутнє заради Батьківщини та її щасливого майбутнього.

   Сьогодні ми згадуємо про остарбайтерів («східних робітників») – людей, які були насильно вивезені нацистами на каторжні роботи до Німеччини, та після повернення страждали ще більше. Радянська влада засуджувала тих, хто проти власної волі був розлучений з рідними і близькими та вивезений з країни на довгі роки. Молоде працездатне населення, юність якого була зламана війною, поверталися додому зрадниками. На жаль, не багато згадується в історії про цих людей. Можливо через відсутність доказів, а може вони й самі хотіли швидше забути ті важкі часи в неволі.

   Більше 70-ти років тому листівки остарбайтерів повинні були дістатися до своїх адресатів, але цього не сталося. Можливо про ці листи ніхто б і не дізнався, якби Кліщинський громадський активіст та історик Олег Ткаченко не здійснив пошук інформації про Кліщинське селянсько-козацьке повстання 1767-1771 років.     Небайдужий до рідного краю та його історії громадський діяч натрапив на листи остарбайтерів, які ті писали до своїх рідних та близьких. Як виявилося згодом, вони були написані наприкінці літа 1943-го, а потім їх доставляли потягом до України.    Проте, поштова кореспонденція так і не потрапила до своїх адресатів: ешелон розбомбили і листівки були передані до НКВС. З часом листи остарбайтерів потрапили до Житомирського архіву та, після формування фондів, направлені для подальшого зберігання до архівів різних областей. Історична акція «Втрачені листи з минулого» стартувала в Чорнобаївському районі 9 травня 2018 року. Її метою, насамперед, є головне завдання - знайти рідних автора листа та передати їм «привіт» з минулого.

   Саме з такою метою, 8 вересня 2018-го року, зібралися жителі села Савківка Чорнобаївської селищної ради в бібліотеці-філії на патріотичний масовий захід «Гірке слово остарбайтер». Зустріч підготувала бібліотекар Лідія Полубєхін та юні жителі села – Аня Шепель, Владислав Вовк, Артем Татаровський і Тарас Шепель.

   На заході згадали страшні часи Другої світової війни, озвучили імена савківчан, вивезених на роботу в Німеччину та зачитали уривки із листів остарбайтерів. Під час зустрічі з’ясувалося, що більшість дівчат асоціювали себе із образом зозулі, яка б полетіла на рідну землю, якби крила мала. Найстарші жительки села, разом із гостями заходу заспівали пісню «Зозуля».

 

  На жаль, вже не залишилося колишніх остарбайтерів, тому можемо лише уявити, судячи з листів, як важко їм доводилося жити та працювати на чужині.

   Старі листи, чорно-білі світлини, розповіді рідних - всього декілька артефактів вміщують трагедію більше двох мільйонів українців, яких примусово вивезли з Батьківщини та перетворили на невільників. 

 Листи остарбайтерів пронизані незвичайно сильною тугою за рідною країною та близькими людьми.

   Під час заходу родичі та знайомі остарбайтерів отримали скановані копії листів, зачитали з них декілька рядків та згадати розповіді їх власників. Копії цих документів будуть зберігатися в Савківській бібліотеці-філіалі задля збереження пам’яті та історії майбутнім поколінням.

   Голова селищної та районної ради ветеранів Віталій Момот, мати якого працювала в Німеччині, розказав присутнім заходу про те, що мама не дуже любила говорити на цю тему. Але декілька фактів її важкої праці на чужині він запам’ятав на все життя.

   Як виявилося, в Німеччині траплялися й добросовісні та справедливі громадяни.

 Ганна Задорожня, юна 15-тирічна дівчина, потрапила на важку працю до військового заводу. Якби не допомога місцевих жителів, вона могла б загинути. Ганну влаштували до порядної місцевої сім’ї вести господарство, де вона й прожила до закінчення війни. Мама Віталія Момота була нещасною і вдома, після повернення з Німеччини. Вона страждала від осуду людей та неприязного відношення до неї радянської влади.

   Згадували жителі Савківки на зустрічі і своїх односельців, які разом працювали на одному заводі, та постійно рятували одне одному життя. Як не намагалася радянська влада приховати історію людей-остарбайтерів,  та в той день жителі та гості Савківки дізналися багато важливих фактів та жахливих подробиць. Ця зустріч не залишила байдужим нікого - всі гуртом, крізь сльози, заспівали пісню про важкі часи війни та запалили свічку пам’яті, згадавши хвилиною мовчання всіх тих, хто загинув в часи Другої світової війни.

   Селищний голова Алла Мірошниченко подякувала бібліотекарю Лідії Полубєхін та юним жителям села за підготовку до цього заходу. Голова наголосила на тому, що в Савківці подібні зустрічі завжди проходять злагоджено та душевно. Адже завдяки місцевим жителям історія рідного краю буде жива, її будуть берегти та передавати майбутнім покоління. Крім того, Алла Олексіївна наголосила на тому, що завдяки історику та краєзнавцю, уродженцю села Кліщинці, Олегу Ткаченку нам вдалося ще на крок наблизитися до правдивих фактів Другої світової війни. А завдяки фінансовій підтримці керівництва СТОВ «Агроко» жителі Чорнобая та Савківки змогли отримати фотокопії цих листів.              

   Озвучені на заході життєві історії остарбайтерів вражають. Той жах, через який довелося пройти молодим юнакам та дівчатам в роки Другої світової війни назавжди зламав їх долі та додав гіркого присмаку в їхньому подальшому житті. Найбільше вражає те, як ці люди спромоглися пережити та вистояти такі події, як вони змогли повернутися додому та жити далі.

   Вражає й те, як вони, покалічені пекучим горнилом війни, роками працюючи в неволі, змогли відновити власні оселі, зуміли почати нове, повноцінне життя, відбудовуючи колгоспи та заводи, продовжували народжувати дітей та отримали вічний спокій, помираючи на рідній українській землі.    

   Стійкість, віра та воля до життя, впевненість у майбутньому повинна бути прикладом для теперішніх поколінь. Адже такий патріотизм та любов до Батьківщини, в умовах сьогодення, варта гідної поваги та наслідування!

 

« повернутися до списку новин

Логін: *

Пароль: *